Хроніки Дракона в Нижніх Соняшниках. Принцеса і Дракон

У село Нижні Соняшники давно не заїжджали важливі гості. Ось прямо з того дня, коли через тонкого мови лісу, видавав з темної маси Відьминого Ліси, вилетів вогнедишний дракон. Сусіди б сказали — ач дивина дракон. Хіба мало по лісах всякої нечисті бігає! Але жителі села мали на це особливу думку, бо з їх слів дракон був особливим. А яким дізнався перший же лицар, що вирішив звільнити нещасну дівчину, кою з його слів, поцупив вогнедишний гад. Зібравшись біля будинку старости, жителі села довго судили, поглядаючи в той бік, куди поїхав лицар — за яким чортом дракону, який до слова іноді крав у селян худобу, жива дівчина ?! За мертвої, доблесний лицар як-там-його-звали б не поскакав на своєму породистому жеребці, в таку далечінь, в кінці кінців, уклали вони. Значить справа не чисто. Покумекать ще з півгодини, селяни розійшлися по домівках, бо вечір добігав кінця, а вранці рано було вставати.

Про лицаря не було звісток ні на завтра, ні післязавтра. Через якийсь час слідом за першим лицарем проскакало ще кілька настільки ж міцно закутих у залізо вершників. І налаштовані вони були куди як рішуче. Але жоден з них так і не повернувся. Коли ж з ревом і димом дракон з’явився прямо посеред білого дня, і сів біля колодязя, посеред села, селяни по первости поховалися, спробуй зрозумій, чегой щось проклятущу звірюка треба:

— Виходь, добрий народ! — Заревів дракон добре поставленим голосом. Як там насправді звучав добре поставлений голос ніхто з них не знав, але дівки заслухались. — Обіцяю нікого не жерти, тьху ти, не їсти.

Потихеньку став збиратися народ. Видивлялися, охали, ахали, тикали пальцями, але близько не підходили. Притримували дітей, так як маленькі шибеники по дурості своєї малолітньої, страху перед чудовиськом не мали. А Гульвін -первенец так той вже примірявся забратися до звірюка на хвіст, але був спійманий матір’ю і, отримавши трёпку з криком втік за комори. Вперед проштовхнув старий Пантус, сільський староста. Чи не занадто молодий, не занадто старий, а так, в самий раз:

— Чого тобі, треба? — Запитав він дивлячись знизу вгору, притримуючи шапку. І подумавши, додав: — Пане.

— Справа у мене до вас, народ сільськогосподарський. Дуже делікатне і незвичайне, — тут дракон задумався і випустив з ніздрів цівку диму. — Оселився в вашому лісі я, як належить. У самій гущавині непролазній, болотами багнистими оточеної. Будиночок у мене там невеликий, городик, квітничок, все як у лю … тьху, ну ви мене зрозуміли. Господиню привіз молоду. Руками робити, правда нічого не вміє, але вчиться споро. Бо страшний я в гніві своєму шаленому! — Дракон відчинив крила, закривши відразу півнеба і випустив вогненна куля. Селяни почали неспокійно поглядати на будинку, погреба і вже зовсім сумно в сторону лісу.

— Загалом, — дракон цикнув крізь ікла, — жерти її готувати навчіть. Так по господарству там всяке. А я вже в боргу не залишуся, ніж можу, допоможу. По-сусідськи.

Народ спершу отетерів, потім задумався. Будучи людьми грунтовними, поспішних рішень зроду не брали, їм потрібен був предмет договору — зараз і перед очима. Тому вести переговори у цій справі делегували все того ж старосту Пантус. З впертості старечого, а може по недоумкуватість, Пантус переговори вести відмовився. За що тут же дізнався всі виступаючі кісточки в кулаці коваля своїми ребрами.

— Справа ця пана не швидка, — злегка заїкаючись від пережитого почав староста. — Тут все зважити потрібно ….

— Чого зважити потрібно зважите! — Рикнув дракон, чуйно вловивши своїм драконівським чуттям, куди хилять селяни. — Дівка он в лісі стоїть біля дерев, чекає. Ви її, ця, значить, готувати навчіть і білизну прати. Так, ось ще — якщо комизитися почне, так ви її не шкодуйте, кропивою прикладіть там, ну або як у вас заведено. Даю вам на це моє згоду. А через тиждень я її у вас заберу. Або, — дракон пахнув димом відразу з двох ніздрів. Нетямущих не знайшлося.

Важко змахнувши крилами, дракон злетів, піднявши в повітря хмару піску і купу народу. Потираючи синці та забої, селяни з непереборне тугою дивилися в сторону лісу, звідки через поле ріпи йшла винуватиця події. Варто було їй наблизитися, як самі пам’ятливі дізналися в ній принцесу Ермелінду, чий портрет показував лицар. Вигляд у принцеси був пом’ятий і вкрай незадоволений.

— Ну, що втупилися холопи! — Тут же взяла бика за роги принцеса, оглянувши принишклих селян драконівським поглядом. — Води мені несіть, їжі, сукні чистого і швидше.

Спершу не відійшли від бесіди з драконом селяни потрапляли на коліна, але потім коваль, який впав прямо в кущ кропиви згадав слова дракона:

— Народ, що ж це, плюгавка дрібна, ящірка редкозубой командувати тут удумала ?! А ну, жіночки покажемо гості дорогою, де баня то у нас, — схопивши принцесу як мішок картоплі, коваль, широко крокуючи, попрямував прямо до річки. Принцеса, висячи вниз головою і не припиняючи при цьому настільки винахідливо лаятися, що компанія сільських лихослів’я йшла за нею, радісно розвісивши вуха.

Пролунав гучний сплеск, короткий напівзадушений зойк і новий потік лайки, швидко, правда, що зійшла нанівець. Подальше життя села раптом стала підпорядкована новому ритуалу: вранці в поле, і скоріше назад дізнатися, що накоїла недолугих гостя, і до самого вечора ухахативалісь над її помилками.

Але якщо перші дні було весело, то далі баби забили тривогу — принцеса виявилася на рідкість недолугої. Навчити її готувати виявилося завданням для академії, а не для неписьменних селян. З пранням історія була ще більш сумно: то білизна втопить, то трохи сама не втоплений. А третього дня ледь русалки з собою не прихопили, ледве відбити встигли. Попервах баби схитрувати хотіли, дай думають яєчню навчимо готувати і з Богом. Проте не так сталося, як гадалося. Принцеса ніби й намагається, але як саму з піччю і продуктами залишили, пожежа почалася, насилу загасили.

— Гонца до дракона слати треба, — віщав ввечері Вілфрід кушнір. — Не те згадаєте моє слово, спалить вона сільце нашу. Хай забирає недолугу. Толку з неї ніякого не буде. А тільки шкоди і збитків.

Коли стали вирішувати, кого послати, трохи до бійки не дійшло. Ніхто не хотів в болота згубні лізти і чудовиськ лісових провокувати. Зголосився було один — дурник місцевий Ховер, але на щастя дракон з’явився сам, чим викликав загальний зітхання полегшення. Дракон же, бачачи щасливі обличчя селян, запідозрив недобре:

— Померла ?!

— Та тьху на вас пан дракон, — навіть не намагаючись приховати радість, заявив староста, — Жива-жівёхонька, наречена ваша. І ручки на місці і ніжки, і … все в загальному на місці.

— Тоді з якого приводу радість ваша безмірна роти вам розпластує, — насупився дракон, про всяк випадок, що можуть провітрювати ніздрі.

— Закінчився термін біди нашої, — ляпнув староста радісно і тут же закрив рот рукою, але було пізно. Суть, проклятий ящір схоплював на льоту.

— Та-а-ак, — розтягуючи слова прошипів він! — Ведіть її сюди.

Майже все село зірвалася з місця, в єдиному пориві, і незабаром принцеса виявилася перед драконом:

— Ермелінда, любов моя, — томно почав дракон, — ці люди говорять про тебе всяке. Свій світ своєї щирості на темряву слів непотребную.

Але, принцеса так само як і селяни доведена до точки кипіння, набрала повні легені повітря і пішла в атаку:

— Ах, ти безсоромний, хвостатий обманщик! Чемодан літаючий! Обжора лускатий! Ти думаєш, що я спадкова принцеса Скорбург — Пассуанского королівства стоятиму для тебе у печі, поки ти вештаєшся по смердючим болотам, мерзенний пожирач жаб ?! Не бувати цьому !!!

На цьому місці, принцеса тупнула ніжкою і відвернувшись від всієї кампанії заридала. В голос. Очманілий від такого дракон переводив погляд з принцеси на селян, шанобливо мовчали під час цієї сцени і назад. Несподівано погляд його впав на стоїть осторонь вдову Клауса — башмачника, яка вчила принцесу домашньому господарству. В руках жінка тримала тацю, на якому лежав шматок кров’яної ковбаски і глечик квасу. У животі дракона забурчав:

— До дідька лисого, твоє ниття принцеса, — не витримав дракон, не зводячи очей від частування маячив за спинами селян. — Нехай буде по-твоєму, завтра ж віднесу тебе назад. Безглузда це була затія, — в серцях сплюнув він вогнем. — Не кожному дракону потрібна принцеса! ..

(Далі буде…)

© Денис Пылєв

***

Другие авторы  /   Сборник рассказов

Скачать книги бесплатно 

Купить книги проекта Дневники Онлайн


Состояние Защиты DMCA.com

Смешные и добрые Дневники сказочных героев и другие произведения начинающих и именитых авторов. Конкурсы и подарки участникам.

^ Вверх